Солдат в обмін на фельдмаршала?

Яків Джугашвілі і Фрідріх Паулюс - двоє найвідоміших полонених Другої світової війни з несхожими біографіями, але схожими долями.

«Я солдата на фельдмаршала не міняю» - легендарна фраза, нібито сказана Йосипом Сталіним у відповідь на пропозицію Адольфа Гітлера обміняти старшого лейтенанта Якова Джугашвілі на колишнього командувача 6-ї армії в Сталінградському «котлі» фельдмаршала Фрідріха Паулюса. Апокриф містить дві помилкові передумови. Гітлеру в 1943 році Паулюс був не потрібен: як у полководця він його не потребував, а карати поки було нема за що. Той же, хто хоч трохи знав про відносини Сталіна зі старшим сином, відкинув би заздалегідь думку схилити вождя до такої сумнівної дипломатичної комбінації.

Нелюбимий син

Яків Джугашвілі - син Сталіна від першого шлюбу з Катериною Сванідзе, народився в 1907 році в селі Баджі, поруч з Кутаїсі. Мати померла вісім місяців потому, хлопчика виховала тетя. Дружину Като Сталін любив пристрасною, романтичною любов'ю і, коли опускали труну в могилу, стрибнув туди. Але на сина ці почуття не переніс, практично забувши про його існування. Згадав тільки 1921 року і зажадав доставити Якова в Москву.

Юнак відзначався розумом, працьовитістю, сором "язливістю та нерішучістю. Спочатку російською говорив погано, не дивився в очі батькові - той називав його «вовченям». У 1925 році, відразу після закінчення школи, одружився з однокласницею Зоєю Гуніною, донькою священика. Сталін був проти шлюбу, і весілля зіграли потай.

У 1928 році Яків спробував застрелитися через сварку з батьком, але тільки поранив себе. Сталін відреагував іронічно: «Ха, не потрапив!» Через свою дружину, Надію Алілуєву, передав синові, що той може жити де хоче і з ким хоче. Молода сім'я переїхала в Ленінград - допоміг місцевий партійний лідер Сергій Кіров. Яків працював помічником електромонтера. Після 1929 року шлюб розпався. Пізніше Яків одружився вдруге, на балерині Юлії Мельцер.

Яків повернувся до Москви, 1936 року закінчив Московський інститут інженерів транспорту. У 1937 році батько порадив вступити на вечірнє відділення Артилерійської академії. У травні 1941 року став командиром гаубичної батареї.

Неблагородний генерал

Фрідріх Вільгельм Ернст Паулюс народився 1890 року. Він не довчився в Баварському університеті і вступив фанен-юнкером (курсантом) у піхотний полк. Відрізнявся старанністю, був схильний до штабної роботи. Першу світову війну закінчив у чині капітана.

У 1930-ті роки, після приходу нацистів до влади і скасування Версальських обмежень для армії, кар'єра Паулюса була суто штабною. У Другу світову війну він служив начальником штабу 10-ї армії, пізніше перенумерованої в 6-ту. Розробляв план «Барбаросса», з червня 1940 року по грудень 1941-го був заступником начальника генерального штабу сухопутних сил.

У січні 1942 року став командувачем 6-ї армії. Це було перше велике з'єднання, яким Паулюсу довелося командувати на полі бою. Спочатку це йому вдавалося. 6-та армія дійшла до Сталінграда і взяла під контроль майже все місто, притиснувши радянські війська до розрізнених позицій на березі Волги.

19 листопада 1942 року Паулюсу доповіли, що радянські танкові частини прорвали румунські позиції в тилу 6-ї армії. Оперативних резервів, здатних запобігти оточенню, не було.

Невдалий прорив

«Іди і борйся», - сказав Сталін своєму старшому синові. Яків Джугашвілі прибув на фронт у званні старшого лейтенанта, командира артилерійської батареї гаубичного полку. Вже 4 липня 7-й механізований корпус 20-ї армії потрапив в оточення під Вітебськом.

Яків Джугашвілі боровся недовго. Він брав участь у знаменитій битві під Сенно - невдалому контрударі двох мехкорпусів. Його батарея придушила кілька батарей противника, але припинила опір, як і інші оточені частини, через те що закінчилися боєприпаси. За бій 7 липня біля річки Чорногостниці старший лейтенант Джугашвілі був представлений до нагороди, але її не отримав.

16 липня, під час прориву з оточення, він зник. Найбільш достовірна і науково-обґрунтована версія - Яків Джугашвілі опинився в полоні. Сучасні сталіністи стверджують, що насправді він загинув, а наступні фотографії та автографи є підробкою, як частина спецоперації гітлерівських спецслужб. Але перебування Якова в полоні підтверджують і документи, і свідки.

Головне ж, якщо прийняти версію, що німецька пропаганда використовувала якогось лже-Якова, то ККД був мінімальний. Німці розкидали листівки з фотографіями, на яких Яків розмовляє з німецькими офіцерами. Але заяв, які засуджують сталінізм, не було. Листівки лише переконували червоноармійців, що син Сталіна в полоні, він живий, тому здаватися - безпечно.

Некоректне рішення

6-та армія опинилася в оточенні. Подібно багатьом підлеглим генералам, наприклад Зейдліцу, Паулюс був прихильником прориву назустріч деблокирующему удару. Але на відміну від підлеглих, він повірив Гітлеру, що люфтваффе зможуть постачати його війська по повітряному мосту, а допомога ззовні скоро прийде. У цій ситуації позначилася або природна нерішучість Паулюса, або недостатність оперативного досвіду. До січня 1943 року стало ясно, що 6-та армія оточена.

Січень став для Паулюса місяцем почестей. 15 січня він був почесним Дубовим листям до Лицарського хреста, а 30-го Гітлер підвищив генерала до фельдмаршала. В останній радіограмі фюрера 6-ї армії було наказано оборонятися до останнього солдата і патрона. Заодно пролунав натяк, що ще жоден німецький фельдмаршал не потрапляв у полон.

Паулюс вважав за краще стати першим. 31 січня він здався зі своїм штабом. Причому відразу пояснив, що відтепер офіцери 6-ї армії йому більше не підкоряються. І схилити їх до капітуляції він не зможе. Втім, 2 лютого німці в Сталінграді здалися і без наказу фельдмаршала.

Перший час Паулюс заявляв, що залишається націонал-соціалістом і не збирається змінювати погляди, навіть якщо йому належить провести в полоні залишок життя. Він засудив створення антифашистської «Спілки німецьких офіцерів» і випустив колективну заяву протесту, підписану ним і шістнадцятьма генералами. Але через місяць свій підпис під протестом відкликав.

Недобровільна співпраця

У полоні Яків не відмовлявся від спілкування з німецькими офіцерами і пояснював їм причини невдач радянських танкових атак: не через погану якість танків, а нездатність командування, особливо до взаємодії танків, піхоти та артилерії. До більш тісної співпраці схилити його не вдалося. Ледь стало відомо про полон Якова Джугашвілі, органи заарештували його дружину Юлію Мельцер.

Син Сталіна загинув в офіцерському секторі концтабору Заксенхаузен 14 квітня 1943 року. Він кинувся на дріт під напругою, вартовий вистрілив у нього, але смерть настала від удару електрострумом. Тіло спалили в крематорії, попіл зібрали в окрему урну, але вона зникла.

Паулюс чинив опір тиску НКВС до літа 1944 року. Зламала впертість бранця замах на Гітлера. А швидше - участь у ньому фельдмаршала Ервіна фон Віцлебена, повішеного 8 серпня, який був близьким другом Фрідріха. Паулюс відкрито закликав до усунення Гітлера і вступив у «Союз німецьких офіцерів». За наказом розлюченого фюрера сім'я бранця була направлена в концтабір.

Після війни Паулюс був свідком звинувачення на Нюрнберзькому процесі - багато його колишніх товаришів по службі сиділи на лаві підсудних. Паулюса привезли в Нюрнберг з СРСР і повернули назад. Умови утримання в радянському чи то полоні, чи то ув'язненні були санаторні. Але з дружиною, що залишилася в Баден-Бадені, в американській зоні окупації, побачитися не вдалося. Вона померла 1949 року.

Повернутися до Німеччини, до НДР, Паулюс зміг лише після смерті Сталіна. Він присягнув соціалістичній державі, засудив «імперіалізм», жив на віллі, що охороняється, читав лекції про Сталінградську битву. Помер у 1957 році.

Якова Джугашвілі і Фрідріха Паулюса ріднять не тільки окремі епізоди біографій. За своїм характером і своєю долею Яків виявився нетиповим сином диктатора, а Паулюс - нетиповим німецьким фельдмаршалом. Якщо німці дійсно пропонували обміняти Якова «на когось зі своїх», то це навряд чи був Паулюс. Він розчарував Гітлера і поразкою, і здачею в полон замість «гідної» смерті, а як об'єкт помсти до серпня 1944 року був не потрібен. Але і Сталін навряд чи хотів зустрітися з «вовченям», сором'язливим сином, так не схожим на батька.